Як коректно спілкуватися з ветераном або ветеранкою з інвалідністю

Як коректно спілкуватися з ветераном або ветеранкою з інвалідністю

Важливо не змінювати стиль спілкування з людиною лише через те, що вона має інвалідність. У центрі уваги — особистість, а не особливості її тіла. Ветеран чи ветеранка з інвалідністю насамперед залишається собою — з унікальним досвідом, почуттями, почуттям гумору та власною гідністю. Звертайтесь до них так, як звернулися б до будь-кого іншого в подібній ситуації — щиро, відкрито й з повагою.

Бути собою — найкращий підхід

Залишайтеся природними. Якщо у вас заведено тиснути руку при знайомстві — зробіть це й з людиною з інвалідністю. Це доречно навіть тоді, коли співрозмовнику важко рухати рукою або він користується протезом.     

Звертайте увагу на індивідуальні особливості

Звісно, є ситуації, коли комунікація потребує адаптації. Наприклад, людині з посткомоційним синдромом, яка має проблеми зі слухом, варто говорити голосніше.

Підлаштуйтеся фізично — не зверхньо, а з повагою

Якщо можливо, розташуйтеся так, щоб ваше обличчя було на одному рівні з обличчям співрозмовника. Пам’ятайте: крісло колісне — частина особистого простору, не спирайтеся на нього.

Питайте — це завжди доречно

Не бійтеся запитати:

 «Як тобі зручно?»

 «Чи можу я допомогти? Як саме?»

Людина найкраще знає свої потреби. Якщо вона відмовляється від допомоги — приймайте і поважайте це.

Терпіння і щирість — ключ до діалогу

У спілкуванні з людьми, які мають порушення мовлення, дайте їм більше часу. Покажіть щиру зацікавленість — це може мотивувати продовжити розмову. Якщо це близька вам людина, запропонуйте використання додатку TippyTalk — він допомагає людям із порушеннями мовлення краще висловлювати свої думки.

Не нав’язуйте надмірну увагу

Не кожна людина з інвалідністю потребує додаткової уваги. Не допомагайте без запиту — це може порушити межі й зачепити гідність. Запропонуйте — і зачекайте відповіді.

Поважайте гумор — як спосіб самовираження 

Ветеран чи ветеранка можуть жартома розповідати історії про свій досвід, навіть травми. Не реагуйте надміру емоційно або з жалістю — це може лише віддалити. Можливо, це спосіб налагодити контакт і показати вам довіру.

Співчуття — це нормально. А от жалість принижує. Краще підтримайте, дайте відчути рівність і допоможіть рухатися далі. Уникайте знецінливих фраз на кшталт «Ах ти ж бідненький/бідненька» — вони не несуть нічого корисного та змістовного.

Підготовлено за матеріалами з “Довідника безбар'єрності” – ініціативи й флагманського проєкту першої леді Олена Зеленська.