Дорогий народе!

Цими днями мільйони людей в Україні та світі відзначають Різдво Христове. Поява на світ Сина Божого дарувала людям надію на спасіння, віру в перемогу добра й милосердя.

На жаль, цьогоріч для нас усі свята мають гіркий присмак. І традиційний дух Різдва ми можемо відчувати інакше. Не такою смачною й теплою може бути вечеря за сімейним столом. Біля нього можуть бути порожні стільці. І не такими яскравими можуть бути наші оселі та вулиці. І не так гучно й натхненно можуть лунати різдвяні дзвоники – через сирени повітряної тривоги або – ще гірше – постріли й вибухи. І все це разом може нести велику загрозу. Це – зневіра. У вищих силах та їхній могутності, у добрі та справедливості на світі. Втрата надії. Втрата любові. Втрата себе...

Та хіба не цього у своїй суті хочуть зло й темрява, які постали проти нас?

Ми протидіємо їм понад 300 днів і вісім років. І хіба ми дозволимо їм досягти бажаного?

У цій битві в нас є ще одна потужна й дієва зброя. Молот і меч нашого духу й свідомості. Мудрість Божа. Відвага й хоробрість. Чесноти, які схиляють нас робити добру справу й долати зло.

Головний акт мужності – витримка й доведення свого діла до кінця попри все. Наш шлях освітлює правда. Ми знаємо її. Ми захищаємо її. Наша правда – це боротьба за волю. Свобода має високу ціну. Але рабство – іще вищу.

Нам освітлюють шлях віра й терпіння. Терпіння та віра. Це сили-близнюки. Як було сказано, «хто володіє собою, кращий за завойовника міста». Терпіти – не означає змиритися з обставинами. Терпіння стежить, щоб ми не пустили жодного сумніву чи страху у свою свідомість. Це віра у свої сили.

У зла немає зброї, сильнішої за броню, дану нам Богом. Зло розбивається об цю броню, як об кам’яну стіну. Ми бачили це не раз. Ми витримали на початку війни, витримали атаки, погрози, ядерний шантаж, терор, ракетні удари. Витримаємо цю зиму. Бо знаємо, за що боремося.

Ми йдемо вперед крізь терни до зірок, знаючи, що чекає в кінці шляху. Бог – справедливий суддя, який добро нагороджує, а зло карає. На якому ми боці – очевидно. Хто є хто в цій битві – очевидно. Цьому є щонайменше сім доказів – вони відомі: «... очі горді, мова неправдива, руки, що проливають кров невинну, мозок, що кує злі задуми, ноги, які швидко біжать до лиходійства, діяння, що сіють розбрат, серця, сповнені ненависті». Усьому цьому ми протистоїмо. І є зразком для інших. Вірні, тобто ті, хто справді вірує, повинні бути для решти світу світлом. Більш як 300 днів українці прагнуть цього, доводять це, слугують прикладом для інших. Ми не праведники, не святі, але точно змагаємося за добро і б’ємося за світло. З вірою в біблійне пророцтво: «Хай підійметься всяка долина, знизиться всяка гора та підгірок, хай стане круте за рівнину, а пасма гірські – за долину. Народ, що в темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, Світло засяє над ними! Бо Дитя народилося нам, даний нам Син Божий!»

Ми віримо, що сльози зміняться радістю, за відчаєм прийде надія, а смерть буде переможена життям.

Дорогий український народе!

Сьогоднішній день та всі прийдешні зимові свята ми зустрічаємо в непростих обставинах. Хтось побачить сьогодні першу зірку в небі над Бахмутом, Рубіжним, Кремінною. Вздовж тисяч кілометрів лінії фронту. Хтось – на трасі, в дорозі від українсько-польського кордону на Херсонщину чи Запоріжжя. Хтось побачить її крізь діри понівеченого кулями даху власної оселі. Хтось зустріне свято в чужих домівках, але не в чужих людей – українців, що дали прихисток українцям. На Закарпатті, Буковині, на Львівщині, Франківщині та в багатьох інших регіонах. Хтось почує «Щедрик» іншою мовою – у Варшаві, Берліні, Лондоні, Нью-Йорку, Торонто та в багатьох інших містах і країнах. А хтось зустріне це Різдво у неволі, але хай памʼятає, що ми йдемо й по цих наших людей, ми повернемо свободу всім українцям і українкам.

Хоч би де ми були, ми будемо сьогодні разом. І разом подивимось у вечірнє небо. І разом згадаємо ранок 24 лютого. Згадаємо, скільки пройшли. Згадаємо «Азовсталь», Ірпінь, Бучу, Краматорськ, Зміїний, Чорнобаївку, Ізюм, Херсон. Ми загадаємо бажання. Одне на всіх. І відчуємо радість. Одну на всіх. І зрозуміємо істину. Одну на всіх. Про те, що жодні дрони-камікадзе не здатні загасити різдвяну зорю. Ми побачимо її сяйво навіть під землею, в бомбосховищі. Ми наповнимо теплом і світлом наші серця. Їх не здатні поранити жодні «Кинджали». Вони зламаються об наш сталевий дух. І наша боротьба триватиме без упину. Їй не загрожують планові чи аварійні відключення. І ми ніколи не відчуємо дефіциту хоробрості й незламності.

Ми пережили багато гірких новин і будемо заслужено стрічати благу вість. Ми співатимемо колядки – бадьоро, як ніколи, – щоб гучніше за звук генератора. Ми почуємо голоси й привітання рідних – у душі, навіть якщо ляжуть зв'язок та інтернет. І навіть у суцільній темряві ми знайдемося, щоб міцно обійняти одне одного. І якщо не буде тепла, будемо обійматися довго, щоб зігріти одне одного.

Ми будемо відзначати свої свята! Як завжди. Ми будемо усміхатись і радіти. Як завжди. Відмінність одна: ми не будемо чекати дива, адже творимо його самі.

Христос народився! Славімо його!