Війна перевіряє офіцера не лише на витримку й професіоналізм, а насамперед – на здатність нести відповідальність за людей. Історія чернівецького нацгвардійця з позивним Броня
Війна перевіряє офіцера не лише на витримку й професіоналізм, а насамперед – на здатність нести відповідальність за людей. Історія чернівецького нацгвардійця з позивним Броня
Служба чернівецького гвардійця з позивним Броня – офіцера 24 полку імені гетьмана Петра Сагайдачного – це шлях від строковика у Криму до командира роти, для якого головною цінністю на війні залишається життя підлеглих.
До війська Андрій прийшов у 2013 році. Строкову службу проходив у Криму водієм. Саме там уперше побачив, як змінюється реальність.
«Починаючи з березня проросійські колони почали кататися по Криму, по різних військових частинах. У нас біля частини стояв камаз з військовими Російської Федерації. Тоді довелося ще два тижні спати з автоматом в обіймах і чекати вказівок», – згадує буковинець.
Згодом військовим із материкової України дозволили виїхати спеціальним коридором. Після цього служба продовжилася вже в іншій частині. У 2014 році Андрій підписав контракт і вперше вирушив виконувати бойові завдання на Сході України – як командир відділення.
Повномасштабне вторгнення у 2022 році Броня зустрів на посаді командира автомобільного відділення. А вже у 2023-му постало питання очолити взвод у роті.
На початку 2024 року підрозділ вирушив на схід. Офіцер налаштував роботу командно-спостережного пункту, організував чергування, вибудував зв’язок і взаємодію з суміжними підрозділами. Але перші дві доби запам’яталися надовго – важкі, з постійними навалами противника.
В одну з ночей надійшла команда допомогти воїнам на лінії зіткнення та евакуювати поранених. На завдання зголосилися одні з найкращих бійців підрозділу.
«Мої хлопці довго не думають: треба – значить треба. Та година паузи, поки ми їх очікували, тягнулася ніби вічність. Але попри обстріли, вони допомогли, відтягнулися і зберегли позиції», – каже командир.
Разом із побратимом вони відтягнули полеглого героя до машини, товариші – допомогли пораненим поряд. По їхній еваккоманді почався прицільний вогонь.
«Купа ворожої бронетехніки, сотня мотоциклів, понад дві сотні російських піхотинців рушили в бік наших хлопців. Коли бачиш цю масу і розумієш, що вони йдуть на твої позиції, треба думати швидко і організовувати роботу швидко, – іншого варіанту немає. Хлопці молодці – вони виходили в повний зріст із кулеметами і робили свою роботу», – гордо каже офіцер чернівецького підрозділу Нацгвардії.
Підрозділ вистояв. Без санітарних і безповоротних втрат. Після бою підрахували: знищено 11 БМП, 98 мотоциклів і близько 220 піхотинців противника. Основний удар прийняли близько 20 наших піхотинців на першій лінії, відмінно відпрацювали і гвардійці на другій, потужно допомогли пілоти БпЛА та наша артилерія.
«Броня» залишався до кінця – до останнього військовослужбовця, який виходив із позицій. Для нього принципово: не наражати людей на зайву небезпеку.
«Головна цінність і ціль – це життя і здоров’я тих, хто виконує завдання. І щоб безпечно вивести людей, інколи потрібен час. Інколи доводиться на позиціях сидіти довше. Але головне – вони виходять живі й цілі», – підкреслює офіцер.
Він переконаний: лікування поранених, підтримка бійців і постійна робота з людьми – так само важливі, як і виконання бойових завдань. Саме це формує довіру і піднімає авторитет підрозділу.
Такі люди тримають позиції, бережуть своїх і роблять усе, щоб повернути людей. Бо на цій війні найголовніше – не просто вистояти. Найголовніше – зберегти українців та Україну.
