Шановний пане Президенте Республіки Кіпр!

Шановна пані Президент Палати представників!

Шановні пані та панове депутати!

Дорогий кіпрський народе!

Я вдячний за честь звернутися до вас у такому форматі й у такий час. У вирішальний час для моєї країни та для виживання українського народу. Для свободи у Європі.

Саме зараз вирішується, чи збережемо ми єдність нашої території та нашої держави.

Чи гарантуємо ми свободу для України та для всієї Європи. Для різних держав, куди російські війська можуть піти ще після України.

Щодня і щоночі ми думаємо тільки про одне – як врятувати якнайбільше людей. Як допомогти всім, кому можемо, щоб пережити жорстоке вторгнення Росії.

Вторгнення, яке вже призвело до загибелі тисяч українців. Застрелених, закатованих, вбитих ракетами, авіабомбами, танками.

Російські військові не жаліють нікого – ані жінок, ані дітей. Українці не бачили такої жорстокості з часів вторгнення нацистів під час Другої світової війни.

І я прошу вас... Будь ласка, просто погляньте. Погляньте на те, що ми переживаємо вже 43 дні. Прошу показати коротке відео.

***

Не дай Боже ще якомусь народу це пережити...

Пережити, як у Бучі російські солдати вбивали людей просто на дорогах – заради розваги. Як в Ірпені ґвалтували неповнолітніх дівчат і душили їх потім, як досвідчені вбивці. Як у Маріуполі пострілами гнали вулицею маленьку дівчинку. Бо для них допустимо – полювати на людей, це для них весело. Як у Харкові вбивали звичайних мирних мешканців міста десятками за хвилину, обстрілюючи з реактивної артилерії житлові багатоповерхівки.

Коли бачиш стільки смертей щодня... Коли у твоїх містах ховають убитих людей у братських могилах, просто у дворах, бо неможливо вивезти тіла на кладовища...

Сподіваєшся й шукаєш, надієшся і віриш, що вдасться врятувати хоча б тих, кому співчуваєш особливо. Хоча б тих, хто точно не може бути замішаний у жодних суперечках дорослого світу, у жодних конфліктах.

Ще з 10 березня українці сподівалися, що вдасться знайти живим маленького хлопчика, маленького Сашка. Чотирирічного хлопчика, який зник, коли дорослі рятувалися від окупантів на човні по Дніпру. Тоді не було жодного іншого шляху порятунку – російські військові заблокували всі дороги. Вони розстрілювали людей на дорогах. Тому дорослі спробували врятуватися від них по річці.

Але човен перекинувся. За словами свідків, – після обстрілу... Сашко був єдиний у рятувальному жилеті, тож ми до останнього сподівалися. Сподівалися, що вдасться знайти його живим. Бабуся Сашка загинула. А згодом знайшли і його тіло.

Він став одним зі 167 дітей, які загинули за час повномасштабного вторгнення Росії на територію нашої держави. І це тільки ті, про кого ми знаємо достеменно.

В окупованих районах, у містах, навколо яких ведуться бойові дії, може бути ще значно більше убитих дітей. Дітей, чиє життя забрала ця війна, війна Росії проти України.

Для чого Росії ця війна? Яка мета російських військ? Відповідь на ці питання є доволі чіткою. Ми чули її неодноразово і від політиків Російської Федерації, і від російських державних пропагандистів. Ми знаємо цю відповідь також і з тих документів, які були захоплені разом з російськими полоненими та знайдені у знищених штабах російських військ. Вони хотіли знищити нашу державність і пошматувати нашу країну.

Розділити Україну на частини. Стільки, скільки зможуть, хотіли залишити собі. А все, що не зможуть захопити, хотіли максимально послабити, максимально зруйнувати.

Росія прагнула створити нове розділення у Європі, яке відповідало б неадекватним амбіціям теперішнього покоління російських керівників.

Вони ж просто не сприймають серйозно більшість держав світу. Вони не поважають більшість народів.

Вони дивляться на всіх у світі або як на тих, кого хочуть використати, або як на тих, кого хочуть підкорити, або як на тих, кого хочуть залякати.

Україну вони розглядають серед тих, хто в другій групі. Саме тому Росія прийшла до нас із війною.

Але всім іншим державам варто задуматися: до якої групи їх зарахували? І що насправді покладено в основу російської політики щодо них?

Впевнений: жодна держава світу не знайде серед відповідей на це питання двох речей, тільки двох – справжньої поваги та не удаваної рівноправності.

Ось чому демократичний світ все ж об’єднався у своєму негативному ставленні до Росії. Україна зазнала нападу Росії вже давно – ще у 2014 році. Коли Росія вперше намагалася силою розділити нашу державу. Коли був окупований наш півострів Крим. Коли Росія почала війну на Донбасі. Але тоді відповідь світу була слабкою, дуже слабкою. Багато хто у світі ще вірив у те, що в основі відносин із Росією може бути конструктивність. Що діалог із Росією може бути щирим і заснованим на принципі взаємної поваги.

Роки навчили світ, що це все було помилкою. А вторгнення в Україну 24 лютого цього року показало, що керівництво Росії сприймало добре ставлення інших держав просто як слабкість.

Чи може така поведінка залишатися безкарною? Чи правильно, що російська держава та її громадяни намагаються використовувати ваш острів у своїх інтересах? Поки намагаються знищити цілий народ. Поки намагаються зруйнувати іншу державу.

Пані та панове!

Кіпрський народе!

Я вдячний вам за принциповість, з якою ви відреагували разом з усім Європейським Союзом на повномасштабне вторгнення Росії. Ви ухвалили сильне рішення – про недопуск російських військових кораблів до ваших портів. Це справді зміцнює безпеку в усьому нашому регіоні великої Європи.

Також я вдячний вам за надану нам фінансову та гуманітарну допомогу. За важливу резолюцію, ухвалену вашим парламентом на підтримку України.

Але українські діти все ще гинуть від зброї Росії. Усі наші громадяни досі живуть, як у пеклі, через те, що влаштували російські окупанти на українській землі.

Росія все ще готує плани нового наступу проти наших військ, проти наших міст... Російське керівництво досі не хоче всерйоз шукати миру з Україною. У відповідь на всі наші переговорні пропозиції, які вже давно могли бути прийняті в інтересах миру, в інтересах усіх у Європі, ми чуємо хіба що словесну гру.

А це означає, що потрібно зробити ще набагато більше як на рівні Євросоюзу, так і на національному рівні, щоб зупинити цю війну. Щоб примусити Росію до миру. Мир – це безумовна цінність для кожного з нас. Тому я вірю, що нам вдасться разом з вами забезпечити необхідний тиск на російське керівництво.

Республіка Кіпр має надзвичайно могутні інструменти впливу на російське суспільство. Унікальну силу, яку можна поставити на службу миру. Потрібно повністю закрити всі порти демократичного світу для російських суден. Це має бути спільне рішення – на рівні Євросоюзу.

Але на рівні вашої держави можливо також як мінімум заморозити використання росіянами усіх належних їм яхт та інших суден, які є у ваших водах. Ви можете зупинити чинні привілеї для громадян Росії. Починаючи від так званих золотих паспортів для усіх росіян без винятку і закінчуючи подвійним громадянством для них.

Можливо, якщо буде перевірено й чітко доведено, що окремі з них засуджують воєнні злочини своїх військових і не мають на меті використовувати вашу юрисдикцію для уникнення санкцій та інших обмежень проти Росії, то лише тоді буде допустимо ставитися до цих людей по-старому.

Потрібно зупиняти будь-які намагання російських громадян, які потрапили під санкції, обходити ці обмеження. Потрібно зробити всю належну роботу, щоб підготувати Євросоюз до неминучого ембарго на постачання енергоносіїв із Росії.

Не знаю, скільки ще воєнних злочинів російських військових мають відкритися, як це було в нашому місті Бучі, перш ніж усі держави Євросоюзу зважаться на ембарго. Але Росія сама обрала цей шлях. Сама знищує невинних людей в Україні.

Демократичний світ повинен перестати бути спонсором для воєнних злочинів Росії. Для руйнації міст. Для вбивства дітей. І демократичний світ повинен навчитися гарантувати реальну безпеку для кожної держави, яка може стати жертвою агресії.

Коли Україна говорить про те, що ми заслуговуємо на повноправне членство у Європейському Союзі, ми маємо на увазі перш за все те, що можемо привнести у наш спільний європейський дім саме той досвід, який може зробити сильнішою кожну державу Євросоюзу. Саме той досвід, який може дати Європі більше справедливості.

Впевнений, ви відчуваєте наш біль. І тому я вірю, що ви продовжите підтримувати Україну, зокрема й на шляху у Європейський Союз.

На шляху до нашого спільного миру.

Я вам дякую за підтримку!

Слава Україні!