«На війні найбільше підтримувала думка, що моя сім’я, дружина і діти в безпеці. Це саме головне», - воїн на псевдо Лис.

Олег - один з тих сміливців, які пішли захищати державу в перші дні великого російського вторгнення.

Після кілька років роботи в Німеччині чоловік повернувся в рідні Чернівці. Та вже за два місяці життя на Батьківщині йому довелося взяти до рук зброю аби захищати її.

- Звичайно, не думав, що почнеться таке. Так співпало, що 24 лютого придбав машину, і взагалі в плани війна точно не входила. Але зібрався і пішов у військкомат. Чому? Бо побачив, як ті тварі вбивають наших людей. Йшов, щоб чим більше окупантів відправити назад.

Олег долучився до 22-го окремого стрілецького батальйону, який тоді формувався в нашій області. Військового досвіду раніше не мав, та пройшов підготовку і був призначений на посаду розвідника-кулеметника.

- Після Пасхи ми вирушили на бойові завдання до Харківської області. Пізніше батальйон приєднали до 116 окремої механізованої бригади і ми пішли в наступ на Запоріжжі. Були на різних напрямах і в різних районах.

В бригаді вже був розвідником-радіотелефоністом. Військовий розповідає, що за весь час війни хвилювали не самі бойові дії і небезпека, а те, щоб вціліли побратими. Але без втрат війна, як би того не хотілось, неможлива, каже Олег, - гинули побратими, командир взводу…

- Відносини в підрозділі були супер, завжди трималися один за одного. Напевно це сильно помагало кожному з нас, бо довіряли тим, хто з тобою поряд. Серед приємного згадалося, що саме в районі зустрів давнього друга з Чернівців, з яким не бачилися 13 років.

Військовий каже, що про важкі моменти згадувати не хочеться і скаржитися немає на що. Повернувся живим – і те добре. У зв’язку з бойовими травмами і хворобою хребта в липні цьогоріч був переведений в роту охорони Чернівецького ТЦК та СП.

- Чому зараз складно на фронті? Бо не вистачає людей. Якщо підрозділ укомплектований, то більші шанси вижити кожному, це всі знають. Що б я міг сказати тим чоловікам, які ще чекають? Щоб йшли і захищали свої сім’ї. Бо як окупанти сюди прийдуть, вони жаліти нікого не будуть. Ми це бачили. А можуть чекати і надалі, але наслідки будуть дуже страшні.