Дорогі українці, українки!

Усі, хто підтримує нашу державу й традиції нашого суспільства.

Традиції, що єднають нас із багатьма іншими у світі. Іншими, але не інакшими. Не інакшими у ставленні до життя, до того, що робить усіх нас людьми та оберігає людську душу.

Люди усі різні – як особистості і як представники своїх спільнот, своїх культур. Але все ж ми однаково бережемо в серці повагу до життя, до тих, із ким ми поруч у житті, і однаково прагнемо, щоб відчувалося, що наші серця об’єднані – об’єднані миром. І така єдність справді відчувається, коли ми щирі, коли не зраджуємо своєї душі й коли сміливо виступаємо на захист життя. Це завжди особливі моменти – коли різні відчувають, що вони не порізно, і коли навіть опонентів єднає найсвітліше, що є в людях, коли єднає молитва.

Я радий, що Київ належить до тих столиць, де панує свобода й люди можуть вільно сповідувати свою віру. Я пишаюся всіма, хто захищає нашу свободу й попри всю силу російського зла доводить, що наша з вами об’єднана сила дієвіша.

І я дякую всім, у чиїх молитвах у цей передріздвяний час звучатиме одне прохання – прохання про перемогу. Про перемогу людської душі над агресією. Про перемогу нашої єдності над будь-якими корисливими інтересами, що можуть роз’єднати. І про перемогу України – про перемогу над злом, яке прийшло на нашу землю й має бути вигнане.

Руслане, пане спікере, я дякую тобі за те, що об’єднуєш! Дякую всім, хто бере участь у цьогорічному молитовному сніданку! І хай Господь почує всі наші щирі молитви.

Слава Україні!