28 червня цього року Україна відзначатиме 30-ту річницю Конституції, головного нормативно-правового акта нашої держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних і самоврядних органів, права та обов'язки громадян.
Конституція України має понад тисячолітню історію. Її витоки – “Руська правда”, “Литовські статути”, акти та універсали періоду Гетьманщини – правові акти конституційного характеру, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами. У період Української революції та визвольних змагань 1917–1921 років конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого Універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила “Статут про державний устрій, права і вольності УНР”, яким УНР проголошувалася суверенною державою, “самостійною і ні від кого незалежною”. Державотворчі процеси цього періоду спинила тривала окупація українських земель російською армією. Совєтський Союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягли крайньої стадії, за декілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Втім, усі вони лише декларували певний набір демократичних цінностей, за лаштунками яких поставала нова імперія. Перша Конституція окупованої росіянами України (УСРР) була ухвалена в березні 1919 року. “Світле майбутнє” мала гарантувати диктатура пролетаріату і повна солідарність з іншими совєтськими республіками задля “спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції”. Після утворення у 1922 році СРСР, загальносоюзну Конституцію затвердили 31 січня 1924 року. На ХІ Всеукраїнському з’їзді рад 1929-го оформили нову Конституцію УСРР, що юридично закріпила входження України до складу СРСР та підпорядкувала республіканське законодавство загальносоюзним стандартам. Після того, як через колективізацію, розкуркулення та Голодомор-геноцид українці на практиці “пізнали” тріумф совєтської “демократії”, у 1936 році постала нова, так звана “сталінська”, Конституція СРСР. Вона законодавчо закріпила “перемогу” соціалізму. Документ мав низку демократичних новацій (суто декларативних): загальне, рівне і пряме виборче право; таємне голосування; право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості. Чергова Конституція УРСР 1937-го повторила положення союзного документа, максимально обмеживши повноваження республіканських органів. Після розвінчання культу особи Сталіна відкривалися “нові обрії” ідеального суспільства. Партійні керманичі розгледіли інші демократичні стандарти. Тож спочатку в СРСР (у жовтні 1977-го), а там і в Україні винайшли рецепт суспільного ідеалу, оформленого в Конституції УРСР 20 квітня 1978 року. Тут йдеться і про суверенну республіку. І “вся влада в Україні належить народові”. Крах совєтської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі піднесені епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства. Новітній конституційний процес нерозривно пов’язаний із відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Процеси національної законотворчості активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання підготовки Основного закону.