Президент України особисто вручив паспорт доньці загиблого командира стрілецького взводу чернівецького підрозділу Нацгвардії

Президент України особисто вручив паспорт доньці загиблого командира стрілецького взводу чернівецького підрозділу Нацгвардії

Під час урочистостей до Дня Української Державності Президент України Володимир Зеленський вручив паспорти дітям шістьох військовослужбовців Національної гвардії України, які загинули, боронячи нашу державу. Серед них і донька старшого лейтенанта НГУ Богдана Нижника.

«Коли сказали, що документ вручить Президент, я зраділа, хоч і хвилювалась. Усі діти, яким вручали паспорти особливі: волонтери, переможці міжнародних змагань, вони і їхні батьки герої. Було незвично і почесно», – каже Надія.

14-річна Надія Нижник, донька загиблого гвардійця, отримала паспорт громадянки України з рук Президента. І для неї це – більше, ніж церемонія. Вона довго чекала цього моменту, не для фото чи статусу, а для того, щоб ще раз сказати собі: я – українка, як і мій тато.

Богдан Нижник був командиром стрілецького взводу чернівецького підрозділу Нацгвардії. Захищав Україну з перших днів повномасштабного вторгнення. Загинув 1 березня 2024 року на Донеччині, відбиваючи штурм противника. У Богдана залишилась дружина і двоє дітей. Сімʼя родом з Львівської області, там нині і проживає.

Надія з теплотою згадує батька. Каже, саме він першим навчав її, що таке гідність і любов до своєї країни. Його розповіді про історію України стали для неї основою. Сьогодні ці знання вона демонструє на олімпіадах. У вільний час активно допомагає волонтерам: плете маскувальні сітки, виготовляє окопні свічки.

«Для мене паспорт – це на найвищому рівні затвердити призначення мене до моєї держави. Батьки з дитинства вчили нас із братом любити й поважати рідну країну, робити для неї все», – каже дівчина.

У школі Надію знають як старанну та цілеспрямовану. Вона займається у спортзалі, бере участь у баскетбольних змаганнях, читає художню літературу. Коли разом з іншими дітьми гвардійців побувала у Латвії, зіграла у виставі персонажа «Надія України на перемогу». Це більше, ніж роль – це її особисте продовження.

Бо Надія – не лише ім’я. Це символ. І поки в нашій країні є діти, які несуть пам’ять про своїх батьків, як прапор, ми точно вистоїмо.