Дванадцятирічний Сашко був із мамою Сніжаною в Маріуполі, коли місто оточили російські військові. Разом вони пережили страшні обстріли, відсутність води, тепла, голод, поранення Сашка – поки їх не розділили росіяни. Їм не дали навіть попрощатися. Хлопцю сказали, що мама відмовилась від нього. Його вдалося врятувати, але мама все ще у полоні російських окупантів.

Дванадцятирічна дівчинка Кіра також була з татом у Маріуполі, коли росіяни почали нищити місто. Тато загинув під час бомбардування. Дівчинку окупанти вивезли до Донецька. Величезними зусиллями держави, громадських діячів, десятків людей Кіру повернули.

Ще одна родина – тато Євген, син Матвій, маленькі доньки Святослава та Олександра – також із Маріуполя. Після нищення міста окупанти почали процес так званої «фільтрації» мешканців, які вижили. Тата кинули до в'язниці, а дітей забрали до притулку. Кілька місяців вони нічого не знали одне про одного. Діти знайшлися в пансіонаті під Москвою буквально за день до того, як їх мали всиновити росіяни.

За цими та сотнями схожих історій видно всю цю страшну технологію – як саме окупанти викрадають українських дітей. Найчастіше – вбивши їхніх батьків або примусово розлучивши із родинами. А ще вивозять цілі дитбудинки та інтернати.

Це історії, які, на щастя, добре закінчилися і дітей вдалося повернути. Таких випадків у нас на разі 361.

Але є більш вражаюча цифра – 19 390. Це кількість дітей, які досі перебувають у російському полоні. І це лише дані, які підтверджені. Але й ця кількість не є остаточною, бо що відбувається з дітьми на окупованих територіях – невідомо.

Це насильство, яке триває просто зараз. Адже просто зараз якійсь дитині, так само як Сашку, брешуть, що вона не потрібна, що від неї відмовились. Якась дитина, як Кіра, плаче за вбитими на її очах батьками. Якихось дітей, як Матвія та його сестер, готують до примусового всиновлення. Просто зараз вони не мають зв’язку із близькими.

Виступила на дебатах ПАРЄ із розгляду та ухвалення проєкту резолюції «Ситуація з українськими цивільними особами, у тому числі з дітьми, примусово переміщеними або переселеними до РФ або на українські території, що перебувають під фактичним контролем РФ». Вдячна за увагу до питання примусової депортації українських дітей. Ця тема дуже болить Україні. Дякую за те, що світ долучається до боротьби за наших дітей та їхнє дитинство.

Це той випадок, коли порятунок можливий лише всім світом. Щоб після всього пережитого наші діти знову повірили в цей світ та його людей.