Історія «Кінжала» — воїна з Буковини, який отримав відзнаку «Золотий хрест»
«Війна почалася — треба було йти захищати країну», — коротко пояснює своє рішення Валентин, позивний «Кінжал», нині головний сержант другої парашутно-десантної роти легендарної 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. До повномасштабного вторгнення чоловік працював десять років у сфері обслуговування. На Буковину переїхав після анексії Криму.
Позивний з’явився випадково — у 2022-му він носив великий ніж «як у фільмах зі Сталлоне». «Так дали, так і закріпилось», — усміхається воїн. Свій бойовий шлях розпочав у Десантно-штурмових військах. Фізична форма після років тайського боксу допомогла швидко пройти відбір, але армійська реальність була зовсім іншою. «Я думав про казарми та навчальні класи, а потрапив у ліс узимку. Було важко, але хлопці допомогли адаптуватися».
Перший справжній бій — оборона біля Краснопопівки на Донеччині. Гради, танки, міномети.
«Перший приліт, і я зловив ступор. Не знав, що робити. Добре, що поруч були досвідчені хлопці ще з 2014-го». Згодом він зрозумів: витримати фізичне виснаження легше, ніж моральний тиск. «Найважче — втрачати побратимів. Особливо, коли залишаєшся без командира і мусиш сам приймати рішення».
Силу триматися дають діти. «Дивишся TikTok — діти з окупованих територій, ті, хто втратив батьків. Вони ні в чому не винні. І саме за них найбільше хочеться боротися».
Його найбільша гордість — штурм Кермозинівки, що на Луганщині, у 2023 році, коли разом зі старшим лейтенантом Рубцовим він витягнув трьох тяжкопоранених. Нагороду за цей бій Валентин отримав особисто від Головнокомандувача ЗСУ генерала Олександра Сирського «Золотий хрест».
Його талісман — пожмаканий файлик із дитячим малюнком від сестри та іконкою від бабусі. «Без нього на бойовій — як без захисту».
Перемогу «Кінжал» бачить у поверненні кордонів 1991 року. Як кримчанин, він мріє знову побачити рідний дім. Але понад усе хоче, щоб перестали гинути люди. А після війни — створити сім’ю і мати дітей. «Це найбільше бажання».
