Дитячий анестезіолог із Чернівців Олександр Тесліцький став учасником спецпроєкту «30 лікарів Незалежної України». Зреалізувало його Міністерство охорони здоров’я України. Про свою роботу розповіли 30 лікарів із усіх куточків нашої держави, які розпочали свій професійний шлях у Незалежній Україні.

«Ви можете зустріти цих лікарів на вулиці вашого міста, це може бути навіть хтось із ваших знайомих. Їхня робота висококласна, вони постійно навчаються, покращують свою практику. І пишаються тим, що працюють в Україні. За обличчями 30 лікарів із спецпроєкту – ще тисячі медиків, які докладають неймовірні зусилля, щоб берегти наше здоров’я», – ідеться у повідомленні МОЗ.

Подано і історію Олександра Тесліцького, який є медичним директором Чернівецької обласної дитячої клінічної лікарні.

Олександру змалечку передрікали бути медиком – після народження мама відразу повідомила, що виросте лікар. Тому дитинство пройшло у впевненості, що інакше і бути не може, хоча в родині не було жодного дотичного до медицини.

Лікар займає високе крісло директора Чернівецької обласної дитячої лікарні, проте посада для Олександра – лише інструмент. Фахівець займається надскладними випадками, які потребують діагностичного пошуку та інтенсивного лікування, адже від професійності, знань, інтуїції та швидкості реагування залежить найцінніше – життя маленького пацієнта.

Лікар зауважує, що бачити дитину спочатку у важкому стані – з порушенням дихання, роботи серцево-судинної системи тощо – а потім здорову та усміхнену, то відчуття неможливо передати словами. Саме одужання важкохворих малюків надихає лікаря працювати не покладаючи рук: «Коли випадок хвороби успішно поборюється і дитина йде додому здорова – це щастя, яке заряджає. Багато діток підростали на моїх очах не один десяток років, і тепер вони приводять своїх малят. Це надихає і стимулює робити свою справу ще краще».

Олександр згадує випадок з практики, котрий довів медику, що мама у пологовому мала рацію: «До реанімації потрапила 5-річна дівчинка у важкому стані шоку, без свідомості та самостійного дихання, з двобічним ураженням легенів через коронавірусну інфекцію. Стан дитини вимагав активних інтенсивних дій. Півтора місяця надзусиль не гарантували порятунок життя – по критеріях виходило лише 5% вірогідності. Проте ми чіплялися за цю цифру, і врешті решт нам вдалося відновити роботу всіх систем організму. Потім я бачив дівчинку з мамою за ручку без жодних наслідків хвороби. Її звуть Вікторія – і це справжня перемога.

Тому ніколи не можна опускати руки, а слід боротися за кожне дитяче життя до останнього».

Олександр дуже гордий бути саме українським лікарем, адже впевнений, що покинути країну – то найпростіше, а лишитися і щось покращити вдома – то треба волю та самовідданість. Медик наголошує, що багато змін у галузі – позитивні та з часом призведуть до успіху: «Кожен епізод лікування оцінюється і компенсується державою. У нашому лікувальному закладі завжди великий потік пацієнтів, тому розподіл коштів не на ліжка, а на пацієнта, вважаю справедливим. Це підвищує імідж лікарні та мотивує персонал. Звичайно, надіюся на кращі фінансові можливості, аби вартість пакетів збільшилась і покращились умови перебування пацієнтів у стаціонарах (харчування, умови для матерів тощо). Проте рухаємось у правильному напрямку».