Начальник Чернівецької обласної військової адміністрації Сергій Осачук дав інтерв’ю німецькому виданню WELT. Він 

WELT: Пане Осачук, лише 50 кілометрів відділяють Чернівці, столицю області, від ЄС та НАТО. У Румунії офіцери НАТО стоять напоготові до бою, однак вони не втручаються у війну, допоки жодна країна-член НАТО не зазнала нападу. Чи розумієте Ви таку позицію НАТО?

Сергій Осачук: Мені незрозуміле таке рішення НАТО, зрештою мова йде про допомогу одному з європейських народів. Ми досягнули такої точки руйнації та знищення України росією, що мали б говорити не про домовленості НАТО, а про людяність. Якщо сусідні держави мають воєнну міць, щоб зупинити росію, але не застосовують її, для мене це є пасивною співучастю.

WELT: Отже Ви вважаєте, що солдати НАТО повинні долучитися до воєнних дій?

Осачук: Українська армія є достатньо сильною, щоб ефективно захищатися від агресії Путіна. Ми ведемо успішну оборонну війну. Але ми не маємо сучасних систем протиповітряної оборони в достатній кількості. Альянс НАТО володіє такими зенітними установками та міг би гарантувати безпеку українському повітряному простору. До такої допомоги ми закликаємо. Для цього жодний солдат НАТО не повинен ступити на територію України.

WELT: Отже, перш за все Ви закликаєте до закриття повітряного простору над Україною?

Осачук: Наразі потрібно обговорювати найрізноманітніші моделі захисту. Люди вмирають, бо НАТО дотримується домовленостей з минулого століття, які Путін порушив ще 24 лютого. Мене турбує питання, чому НАТО продовжує дотримуватися цих домовленостей і спостерігає, як люди гинуть від рук Путіна.

WELT: У 2008 році в ході обговорення розширення НАТО Німеччина наклала вето на прийом України до альянсу. Захід не хотів «провокувати» Росію. А зараз трапилося те, чого тоді хотіли уникнути: Путін ввів війська до України і сталося це без жодних провокацій. Як Ви оцінюєте рішення НАТО у 2008 році з позиції сьогодення?

Осачук: З великим болем ми змушені були тоді погодитися з рішенням НАТО, оскільки і ми вважали, що не спровокуємо війни. Усі зусилля дипломатії, візитів високопоставлених осіб, розмови з Путіном та санкції, які були введені з 2014 року проти росії, ми повинні були сприймати як заходи з метою уникнення загострення ситуації з Путіним. Однак від 24 лютого всі ці методи виявилися недієвими, щоб протистояти Путіну.

WELT: А що ж тоді?

Осачук: 24 лютого розпочалася третя світова війна – чи хочемо ми її так називати, чи ні, цей факт залишається незмінним. Мова вже не йде про війну на підставі етнічних чи конфесійних питань. Путін хоче знову захопити радянську імперію та відбудувати російську імперію у Центральній та Східній Європі. Це виклик для усього світу, а не лише для України.

Україна лише поле битви, на яке перенесений конфлікт – поле битви росії проти Європи та усього вільного світу. Як довго НАТО ще буде спостерігати? Як довго нам ще волати: «Будь ласка, допоможіть нам закрити повітряний простір»? Ми не можемо мірятися з росією, адже економічний та військовий потенціали сильно відрізняються.

WELT: Путін сам говорить про денацифікацію України, а потім відправляє для цього в країну правоекстремістських найманців – «вагнерівців». Багато у цій війні нагадує найтемніші розділі історії ХХ століття та історії Німеччини. Чи вважаєте Ви, що Німеччина несе особливу відповідальність за Україну?

Осачук: Не лише через це, але і через злочини, які Німеччина завдала Україні під час другої світової війни, і від яких ми сильно постраждали. До того ж Німеччина стала цитаделлю демократії, громадянського суспільства та економічної сили. Відповідальність лежить особливо на сильних європейських країнах, таких як Німеччина та Франція. Вони мали б брати приклад з Польщі та країн Балтії, які з першого дня війни постачають до України зброю та президенти яких відвідували Київ, щоб зустрітися з Зеленським. Такі очікування ми маємо і щодо Німеччини.

WELT: Як Ви сприймаєте позицію Німеччини? З одного боку в Німеччині люди надають допомогу в мільйонах євро, приймають українців у себе, виходять на демонстрації з синьо-жовтими прапорами. З іншого боку Німеччина має парламент, який після промови президента України Володимира Зеленського без жодних коментарів переходить до порядку денного і продовжує залишатися найбільшим споживачем російського газу.

Осачук: Я бачу це так само диференційовано, як Ви щойно сформулювали. Хочу подякувати німецькому народові за допомогу, яку він надає протягом цілого місяця Україні та за прихисток, підтримку та забезпечення українців в Німеччині. Але політикум зволікає оглядаючись на настрої електорату.

Вони побоюються межі солідарності та дотримуються картини світу ХХ століття. Тому громадськість повинна чинити більший тиск на політикум. Громади, комуни та федеративні землі, а також менші партії та об’єднання повинні спрямовувати чіткі сигнали до Берліну.

WELT: Які сигнали це мали б бути?

Осачук: Що люди готові обійтися без російського газу, а платити за газ трохи більше. Це не є катастрофою порівняно з ситуацією в українському місті Маріуполь. Там люди втрачають все. Однак це невірна стратегія час від часу докоряти Німеччині. Я хотів би більше нагадати, про що саме йде мова: про нашу демократію, про свободу. Путін не зможе вбити всіх нас. Ми вистоїмо – навіть якщо прогнози є невтішними. Війна буде тривалою, можливо навіть впродовж декількох місяців.

WELT: Як Ви оцінюєте, наскільки далеко піде Путін?

Осачук: Путін готовий до всього, навіть до того, щоб застосувати хімічну зброю проти нас. Він хоче нас знищити. Його військові загони займаються мародерством та ґвалтують жінок. Декілька днів дому вони викрали п’ять завантажених кораблів з українським зерном. Вони змушують обробляти поля, а потім руйнують сільськогосподарську техніку, щоб ми не могли зібрати врожай. Це стратегічна підготовка до гуманітарної катастрофи: голоду. Україна є найбільшим експортером соняшникової олії та меду. І цей голод торкнеться не лише України, але усього світу.

WELT: Як довго триватиме протистояння України?

Осачук: Навіть якщо це звучить брутально, у нас є вибір: або повністю зникнути як народ, або залишитися його частиною, яка житиме в умовах свободи. Україна – це наша земля, наша Батьківщина. Ми тут залишимося до останку. Іншого виходу немає.